Тема 2. Феномен української кухні – взаємовпливи та регіональні традиції
Ур.3. Особливості формування народної слов’янської кухні. Особливості традицій та культури харчування кухонь етносів України.
Загальна чисельність слов'янських народів - понад 300 млн.осіб, з них найбільш численні:
східні слов'яни - росіяни, українці й білоруси,
західні слов'яни представлені поляками, чехами, словаками,
південні слов'яни - болгари, серби, хорвати, словенці, чорногорці, македонці.
Кухня слов'янських народів складалася протягом багатьох століть. Вона визначалася насамперед тими ресурсами, які пропонувала слов'янам природа в місцях їхнього розселення, а також віруваннями й заборонами, пов'язаними із цими віруваннями. У процесі розселення по тій території, що вони зараз займають, слов'яни взаємодіяли з іншими народами й багато чого запозичили із традицій кухні німецької, балтійської, італійської, грецької, угорської, турецької .
Так, на кухню східних слов'ян вплинула кухня финсько-угорська й тюркська навала монголо-татар, сусідство з половцями, печенігами.
На кухню західнослов'янську великий вплив чинила кухня німецька й балтійська, частково - угорська, французька, італійська.
На кухні південних слов'ян вплинула кухня турецька, фракійська, грецька, італійська, частково - угорська.
Серед слов'янських кухонь українська по праву має статус найбільш різноманітної й багатої, вона давно одержала поширення за межами України. Найбільш відмітною рисою української національної кухні є комбінована теплова обробка овочів або м `яса на олії або маслі, смаження по-українському, і тільки після цього - тушіння, варення або запікання. Українська кухня сприйняла деякі технологічні прийоми з кухонь сусідів, зокрема, обсмажування продуктів, а також у північній і центральній у перегрітому маслі, що властиво татарській і турецькій кухні.
З німецької було запозичене мелене м'ясо - січеники, а з угорської - використання паприки. Все це невластиве російській кухні, тому розходження двох родинних кухонь так великі.
Географічні й кліматичні умови перебування українського народу були настільки різноманітні, що дозволяли харчуватися як продуктами рослинництва, так і тваринництва. Уже під час трипільської культури 5 тис. років тому населення цих територій знало пшеницю, ячмінь і просо. Жито з явилося приблизно тисячу років тому, тобто значно пізніше.
Розведення великої рогатої худоби, полювання й рибальство зробили меню дуже різноманітним, хоча ще до початку XIX століття м'ясні страви вважалися в народі святковими. Використовувалось як м'ясо домашніх у першу чергу свиней і диких вепрів, зайців, так і м'ясо птиці курей, гусаків, качок, голубів, тетеревів, рябчиків і риба - осетер, вугор, короп, лящ, лин, щука, піскар, окунь.
Харчова сировина для української кухні відбиралася на контрасті зі східними кухнями, наприклад, уживання свинини в піку татарам, що люблять і почитають баранину, і росіянам, що надають перевагу яловичині.
Улюбленим і найбільш уживаним продуктом в українській кухні є свиняче сало у всіх видах. Використання його є надзвичайно різноманітним. У їжу сало вживається сирим, солоним, копченим, смаженим, вареним, тушкованим і є жировою основою більшості страв. Ним шпигують, як правило, усяке не свиняче м'ясо для додання йому соковитості, а також використовують у солодких стравах, сполучаючи із цукром або патокою.
Кожному з етнографічних районів України властиві свої особливості кухні, зумовлені географічними особливостями, старовинними та релігійними звичаями, історичними причинами.
Отже, починаємо наш віртуальний дегустаційний тур з врахуванням регіональних особливостей.
Північні області України прославилися урожаєм картоплі, що позначилося на особливостях місцевої кухні.
На Поліссі одна з улюблених страв – це оладки з тертої картоплі – “деруни” (драники). Традиційно їх готували із сиром і тушкували в печі. Зараз популярні деруни з грибами, м’ясом, тертим сиром. У місті Коростені Житомирської області з цієї страви зробили бренд: тут щорічно проводять Міжнародний фестиваль дерунів, куди з’їжджаються проявити своє мистецтво кухарі з багатьох країн світу. А в парку, де проходить фестиваль, на вшанування традиційної поліської страви спорудили скульптурну композицію “Дерун”.
У Чернігівській області із задоволенням пригощають ситною “печенею в горщиках”, до складу якої входять картопля, квашена капуста і м’ясо. А на десерт – пиріжки з калиною, адже Чернігівщина багата на ягоди.
Ще один рецепт “печені в горщиках”, яку готують на Сумщині, оригінальний тим, що з картоплею закладається і м’ясо, і печінка. Усе це готується з болгарським перцем, сметаною і сиром. Ще одна варіація: м’ясо, квасоля, гриби і сметана. А борщ тут готують зі свининою і на буряковому квасі, за рецептом стародавньої слов’янської кухні.
Полікультурна столиця України багата ресторанами на різний смак. Тут можна спробувати меню багатьох країн світу. Але ми згадаємо старовинний рецепт “котлет по-київськи”: коли всередину смаженого у фритюрі курячого філе кладуть шматочок вершкового масла, сир, зелень, обмазують яйцем і панірують. Котлетка виходить на подив соковитою і смачною.
Південь України, де Дніпро впадає в Чорне море, – це край рибалок, які знають, як приготувати свій улов. І тому цей край радує різноманітністю рибних страв.
Згадаємо “шаланди повні кефалі”, які “в Одесу Костя приводив”… Правда, кефалі в Одесі вже не знайдеш, але ось бички, кілька та хамса не перевелися. В’ялену рибу подають до пива, зі свіжої готують биточки та “рибу-фіш”.
У Миколаївській області консервують “рибу по-домашньому”, додаючи томат, і варять юшку з томатним соком або томатною пастою і зі сметаною. А для гостроти – соус з подрібненого часнику, змішаного із сіллю і перцем.
Південь України славиться і своїми овочами. Гостру страву “баклажани по-херсонськи” готують, обсмажуючи синенькі в маслі, із солодким і гірким перцем і яблучним оцтом. Якщо Ви не любитель гострого, то для Вам запропонують баклажанну ікру. До речі, за херсонським рецептом для збереження аромату перець і баклажани не варять, а запікають.
“Лагман” – одна з найпопулярніших страв кримськотатарської кухні. Щось середнє між “першим” і “другим”: локшина, яку подають зі шматочками м’яса (як правило, яловичини), тушкованими в підливі з овочами. У класичному рецепті в ресторанах місцевої кухні локшину розкачують власноруч. А навесні, коли розпускається молоде виноградне листя, з нього готують маленькі голубці з м’ясом, які називаються “долма”. Ну і, звичайно ж, ми не мислимо собі Крим без величезних чебуреків.
Наваристий “капусняк” готували ще в Запорізькій Січі. Вариться він зі свининою – традиційно козаки “в піку бусурманам” вживали сало та свинину.
Ще одна цікава страва – “млини”. Їх готують в Приазов'ї. Це не млинці і не оладки. Дріжджове тісто тонко розкочується, зверху кладеться шар сирної начинки з маслом, а потім згортається в рулет.
В центральні області України варто вирушити, щоб спробувати традиційні страви, завдяки яким наша кухня є впізнаною у світі.
Як уже сказано, в Україні варять до 30 видів борщу. У черкаській області він класично наваристий, і до нього обов’язково подають ароматні булочки-пампушки з часником.
Ще одна улюблена страва центральної України – вареники. На Кіровоградщині їх готують з різними начинками: картоплею, грибами, м’ясом, печінкою, капустою. А бабусі знають особливий рецепт вареників “з таком”: для начинки сало пересмажуєтся на сковороді з борошном і цибулею. Іноді господині можуть здивувати варениками з долоню завбільшки.
З особливих м’ясних страв можна виокремити “крученики” – невеликі м’ясні рулетики з начинкою з фаршу, паштету, чорносливу з горіхами.
Вираз “полтавська галушка” настільки прижився в побуті, що так стали називати не тільки коронну страву цього регіону, але і жителів Полтавщини. І якщо у Вас в тарілці із супом плавають шматочки вареного тіста –не вірте, що це справжні галушки. “В оригіналі” вони зовсім не такі: галушки готують з начинками, і щоб у цьому переконатися, варто приїхати в Полтаву на щорічний фестиваль галушок або відвідати місцеві ресторани української кухні.
А ще місцева кухня пропонує “пундики”. Це коржі з тіста, замішаного на кефірі з яйцем, які смажать на сковороді. Вони можуть бути солоними – тоді їх смажать з цибулею або солодкими – з маком. Макові коржі готують на свято Маковея, подаючи з медом.
У Дніпропетровську люблять готувати фірмову єврейську страву – “форшмак”. Оселедець вимочується у воді з оцтом або в молоці, потім перемелюється і перемішується з вареною картоплею. Прикрасити форшмак можна яйцем і зеленою цибулею. А зі свіжої риби, виловленої в Дніпрі, готують чудову “юшку по-дніпровськи” з леком. Годиться сом або короп. Юшка вариться, як зазвичай, але вся справа – в приправі. В її ролі використовується лек – це часник, перетертий із сіллю, і заправлений жирним рибним бульйоном. Можна поливати ним рибу або додавати в юшку – за смаком.
У багатьох регіонах історично прижилися польські страви. На Вінниччині готують “бігос” – другу страву з тушкованої кислої капусти з м’ясом і грибами. Причому м’ясо має бути різне, як на солянку: і свинина, і яловичина, і копченості, і ковбаски – чим більше, тим краще. Ще один польський гостинець – “фляки” – суп з яловичого рубця, який приправляють коренями, сиром і спеціями. Ця страва популярна також в Галичині.
Пропонуємо відвідати області Східної України – край шахтарів, і ознайомитись з традиційними стравими цього краю.
“Рульку по-донбаськи” готують кілька годин у духовці при температурі 160-180 градусів. Береться задня частина свинячої ноги, натирається сіллю і спеціями, а потім запікається в тісті або у фользі. Крім цього, на Донбасі знають близько 50 рецептів “окрошки”. Готують цей холодний суп на квасі, сироватці або навіть на мінеральній воді, присмачуючи сметаною.
Оригінальною стравою є “м’ясний рулет по-луганськи”. Фарш зі свинини і яловичини розкладають на шматку полотна, зверху – омлет і велика варена морква. Рулет згортають, щільно зав’язують і варять у підсоленій воді, потім полотно знімають, охолоджують і ріжуть на порції. З начинкою можна експериментувати.
Як тільки не варять український борщ! На Харківщині, за слобожанським рецептом кладуть квасолю і м’ясні фрикадельки, зазвичай з яловичини. Популярними є також “гречаники” (м’ясні тефтелі з гречкою, можна додати гриби).
На Західній Україні історично склався багатющий пласт кулінарних традицій. Щось прийшло від поляків, щось від угорців, лемків, і, звичайно, від господарів гір – гуцулів... Тут Ви зможете спробувати страви, про існування яких, ймовірно, навіть не здогадувалися. Проведемо кулінарний іспит і лікнеп!
Питання перше: чи знаєте Ви, що таке “бануш” (або банош, пишуть порізному)? На Прикарпатті, на вогні з димком, варять густу кашу з кукурудзяної крупи, приправлену сметаною, а ще краще вершками з полонинською бринзою. Додавання апетитної смажки з копченого сала робить страву ще смачнішою. В приготуванні наїдку є низка тонкощівхитрощів. По-перше, сметана чи вершки повинні бути свіжозібрані, а мішати страву під час приготування необхідно лише в один бік та виключно дерев’яною лопаткою. Традиційний карпатський бануш гуцули називають вічним двигуном, тому що ця калорійна та ситна страва здатна надовго зарядити енергією.
Маленькі “гуцульські голубці” є справжнім витвором кулінарного мистецтва. Готують їх з “крижівок” – квашених качанів капусти. Для пом’якшення смаку роз’єднані капустяні листки проварюють та начиняють переважно кукурудзяною крупою грубого помелу з додаванням сала чи м’яса. Сформовані голубці складаються в чавунний посуд та готують в духовці. Смак запечених голубців чудово прикрашає цибулька з салом та домашня сметана.
Карпати – край білих грибів, і на Буковині, а також на Закарпатті і Прикарпатті, вміють варити смачну “грибну юшку” зі сметаною.
Питання друге: що таке “чинахи”? Це буковинська страва на зразок печені. Шарами викласти картоплю, квасолю і копчені реберця з цибулею. Потім заливається водою і тушиться або в духовці в горщику.
У Чернівецькій області також варто спробувати смачну домашню бринзу з овечого молока і традиційну їжу гуцулів – кукурудзяну кашу “мамалигу”. Класично вона вариться на овечому молоці, щедро присмачується маслом. У застиглому вигляді місцеві жителі можуть вживати мамалигу замість хліба.
Питання третє: як готують “бограч” на Закарпатті? Страва ця прийшла з угорської кухні. Береться гуляш, причому м’ясо має бути різних видів. В оригінальному рецепті все вариться в казанку на вогні і приправляється коренями, карпатськими травами і мадярською паприкою. А завиванцями на Закарпатті називають і великі м’ясні рулети, і маленькі рулетики. Маленькі “завиванці по-ужгородськи” готуються з тонких шматків яловичини, на які розкладається суміш дрібно нарізаних варених яєць, солоного огірка, шпика і сирої тертої картоплі. Рулетик скріплюють ниткою, спочатку обсмажують, а потім тушкують.
Питання четверте: що таке мазурики? Щоб дізнатися і спробувати, вирушаємо у Волинську область. Західна Україна славиться різноманіттям домашніх ковбас. “Мазурики по-волинськи” – це домашні ковбаски з індички з вершковим маслом і сиром всередині. Крім того, радимо спробувати в цьому регіоні “поліські вергуни” – це делікатні вироби з тіста, які смажать в олії.
Питання п’яте: Ви куштували справжні струдлі? І чим же “галицький сирник” відрізняється від звичних для нас сирників? Чудові “віденські рулети – струдлі” добре готують у Львові. Вони можуть бути як солоні (із сиром, беконом), так і солодкі (із сиром, яблуками).
А галицький сирник – симфонія кулінарного мистецтва. Приготування сирної маси, яка викладається на пісочне тісто – це цілий ритуал. Потім сирник повинен деньок відстоятися в холодильнику... Сирником з чашкою ароматної кави можна посмакувати в затишних кафе Львова.
Питання шосте: що таке “мацик”? Так називається на Рівненщині в’ялене м’ясо в кендюсі – вичиненому свинячому шлунку. Як уже сказано, Західна Україна – край домашніх ковбас, і тут вміють їх готувати. На Рівненщині популярні також “картопляники” (або зрази). У тісто з м’ятої вареної картоплі кладуть різні начинки – грибну, м’ясну, яйце з цибулею, потім обсмажують на сковороді.
Питання сьоме, що таке “мачанка”? Це лемківський густий суп з м’ясом, засмажкою з борошна, цибулі, меленого солодкого перцю. Готують його на Тернопільщині. Різновид мачанки – грибна, щедро приправлена сметаною. А якщо гриби подрібнити, то це хороший соус до вареників. А ще на перше тут подають наваристу “кулешу” з пшона зі шкварками.
Питання восьме: що таке “ведерей”? Вирушаємо за відповіддю у Хмельницьку область. Виявляється, це картопляна ковбаса: начиняють свинячі кишки тертою сирою картоплею, змазують зверху смальцем, запікають у печі.
Крім того, на Хмельниччині готують чудові ковбаси та м’ясні рулети – їх запікають до золотистої скоринки і подають з різними гарнірами.
Таким чином, українці, як справжні любителі смачної їжі зробили величезний внесок у світову кулінарію.
ДЗ:Створити опорний конспект.
1. Дослідіть фактори впливу на формування народної слов’янської кухні.
2. Визначте характерні особливості розвитку культури та традицій харчування українського народу та вплив релігійних та світських традицій на етнічні особливості харчування населення.
3. Висвітліть властивості традиційної кухні кожного з етнографічних районів України.
4.Опишіть найбільш відмітну рису технології української кухні.
Ур.4. Історія розвитку культури та традицій харчування кримських татар. Історія розвитку культури та традицій харчування кримчаків.
Одним із найбільш привабливих рекреаційних регіонів України являється півострів Крим, не тільки через сприятливі кліматичні умови, а також у зв’язку із багатою історичною спадщиною, розмаїттям культурних традицій різних народів, що віддавна мешкали на цих землях. Кримські татари є корінним етносом Криму, що сформувався на основі різних племен та народів, увібрав культуру як східної ісламської цивілізації так і європейської середземноморської культури. Традиційна культура кримських татар зазнала значних втрат внаслідок насильницької депортації 1944 року та десятиліть перебування народу в умовах вигнання. Дослідження культурної спадщини кримськотатарського народу сьогодні є важливим завданням, адже після багатьох років замовчування і заборони вивчати культуру депортованих народів, маємо можливість звернутися до цікавих питань кримської етнографії.
У Кримському ханстві суворо дотримувалися національних традицій в побуті та релігії. Особливу увагу тут приділяли культурі та етикету харчування. Так вже історично склалося, що в кримськотатарському суспільстві це було важливою складовою у вихованні молодого покоління. Кухня кримських татар мала свою етнічну специфіку, яка відповідала різним аспектам суспільного та економічного життя народу. Важливо відзначити, що ставлення до їжі у кримських татар ніколи не було споживчим.
Навпаки, до їжі ставилися шанобливо — заборонялося викидати її на землю, відгукуватися про неї зневажливо, всяка їжа розглядалася як Божа благодать. Для гостя вважалося нетактовним відмовлятися від частування, потрібно було з вдячністю приймати його, з’їсти хоча б малу частину, навіть якщо не голодний. Демонстративна відмова могла бути сприйнята як неповага до господаря. Так само і для господаря будинку було немислимим і ганебним не запропонувати гостю частування. Про це свідчать майже всі мемуари, записки, щоденники мандрівників, які відвідали в різний час ханство.
Традиційна кухня кримських татар ханського періоду, безумовно, значно відрізняється від сучасної. Відновити її нелегко, проте завдяки збереженим письмовими джерелами можна простежити всі зміни, що відбувалися протягом століть з гастрономічними пристрастями жителів Кримського ханства. Завдяки мандрівникам, яких цікавили питання харчування, його якість і доступність, нам відомий раціон харчування жителів кримськотатарської держави. І сьогодні, перегортаючи сторінки старих книг, ми можемо зазирнути в минуле і подивитися, що ж стояло на столі у наших предків, наприклад, чотирьохвікової або навіть п’ятивікової давності.
Забігаючи вперед, відзначимо, що характер їжі і способи її приготування у степових, передгірних і гірничо-прибережних татар з самого початку значно різнилися. До прикладу, в степових регіонах віддавали перевагу м’ясомолочним, зерновим продуктам. А ось передгірні і південнобережні жителі поряд з м’ясними і молочними продуктами широко вживали в їжу овочі, фрукти, різні види трав і зелені. Багато страв за рецептами приготування були дуже складні і різноманітні.
Але не слід забувати й того, що протягом століть смакові вподобання змінювалися.
Здавна улюбленим продуктом кримськотатарської кухні було м’ясо. Це стверджують майже всі джерела, що мають стосунок до теми харчування. М’ясо вживали в свіжому вигляді і заготовляли на зиму. Це могло бути в’ялене м’ясо — какач і бастурма, і кавурма — нарізана на дрібні шматки, підсмажена баранина, потім розкладена в глиняний посуд і залита жиром. У такому вигляді вона зберігалася місяцями. Частину м’яса зберігали в розсолі, солили, поміщаючи в дерев’яні діжки.
Так, знатний венеціанець Амвросій Контаріні в другій половині XV століття зазначав, що основною їжею степових татар було кінське м’ясо і молоко. Поширеним був рис, його мандрівник називає «сарацинське пшоно», яке варили, а потім заливали кислим молоком. Нерідко цю суміш вживали, висушивши на сонці.
У свою чергу Мартін Броневський в 1578 році був свідком того, як кримські татари харчувалися кониною, верблюжатиною, яловичиною і бараниною. Знатні і багаті вельможі їли хліб, а простий народ вживав товчене пшоно, розведене молоком. Пили кобиляче молоко і сироватку.
У 1625 році домініканський монах Жан де Люк писав про татар, які жили за Ор-Капу, що вони їли хліб, сир, конину, меншою мірою м’ясо домашніх тварин. Гостей пригощали м’ясом лошат. Для тих часів це вважалося у ногайців делікатесом. З хмільних напоїв пили бузу, приготовану з просяного борошна і кислого молока, йменованого «катик».
У більш пізній період, а саме в 1777 році, Тунманн, описуючи ханство, зазначав, що для ногаїв «звичайна їжа — просо, ячмінь і гречка, які вони обробляють; їдять й убиту ними дичину, а також м’ясо коней, худоби і баранів. Вони мають великі стада».
З вищесказаного можна судити, що жителі степового регіону ханства, а саме «заперекопські» охоче вживали конину, чого не можна було сказати про жителів передгірного і південнобережного регіону. На підтвердження цього пише більш пізній автор Франц Домбровський: «Стосовно їжі, навряд чи можна знайти інший народ, який би відрізнявся тією помірністю в їжі і невибагливістю, якими відрізняються майже всі татари степової частини Криму… Коней не їдять, це улюблена їжа ногайців… »
До XVIII століття у зв’язку зі зміною умов побуту популярність конини серед ногайців Джамбулука і Едічкула знижується — широкого вжитку набуває велика рогата худоба і баранина.
Мандрівники не раз згадували про виведену в Кримському ханстві особливу породу курдючних овець. Ще в середині XV століття про неї згадував Йосафат Барбаро. Ніжний і м’який курдючний жир був обов’язковою добавкою до багатьох страв.
Згаданий вище Домбровський зазначає, що кримські татари набагато менше споживали хліб, але замінювали його іншими виробами з тіста: «Хліба вживають мало, роблять його з житнього борошна, змішаного з ячною, але великі любителі хлібних страв: катлама (здобні пшеничні коржики печуть на маслі і курдючному жирі), чибіреки — різних сортів пироги, кашик-буреки — найдрібніші пельмені в шорбі, їдять ложкою (кашик)»
Вживали також і лукум — прісне тісто, розкачане і розрізане на шматочки, яке потім зажарювали в курдючному жиру.
Крім м’яса, в степовій кухні важливе місце займало молоко, насамперед овече, з якого робили кілька різновидів сирів, каймак — вершки, і вершкове масло — сари яг, яке зберігали в дерев’яних діжках.
Помітне місце в раціоні кримських татар всіх без винятку районів Кримського ханства займали сири і бринза. Слід зазначити, що процес виготовлення бринзи за минулі століття ні формою, ні смаком не змінювався. Давнє походження мав сир під назвою куру пенір — такий, як і бринза, сир з розсолу, але висушений у вигляді тонких скибок і від того абсолютно не схильний до псування.
Основними напоями, що мали і харчове значення, були буза і бал — солодкий напій з бекмесу (виноградного соку).
Звичайно ж, перераховані види їжі і напоїв — це всього лише основний, але далеко не повний список продуктів харчування кримськотатарської кухні ханського періоду. І, тим не менш, набір страв досить простий і невигадливий. Втім, не більше ніж у більшості інших європейських народів тієї ж епохи.
Основні страви
Без хліба не проходить жоден обід (звичайний або святковий). Хліб — священна їжа.
Найпопулярніші страви
Шиш-кебаб —шашлик з баранини, конини або індички.
Імам-баілди — баклажани фаршировані овочевим асорті з перцю, помідорів, цибулі, часнику, петрушки та з додаванням родзинок. Назва цієї страви з тюркської перекладається як «імам знепритомнів». За легендою, мусульманський імам (священник), відчувши аромат імам-баілди, знепритомнів від захоплення.
Долма — відомі в Україні як голубці. Для приготування долми потрібен спеціальний фарш, що роблять переважно з баранини.
Сарма — маленькі голубці, які загортають у молоді виноградні листя. Аби готувати сарма взимку, листя заготовляють навесні.
Кобєтє — соковитий пиріг з бараниною, картоплею та цибулею. До кубєтє може готуватися бульойн, до якого додається начинка, а сам пиріг використовується як хліб.
Чебуреки — смажені в киплячому маслі великі коржі-півмісяці з м'ясною начинкою. Назва «Çibörek» — перекладається, як «пиріжок, що шкварчить». Якщо чебуреки смажать без олії, то називають аяклик-чіберек або кир-чіберек (Бахчисарай та околиці), тигиз-янтик (Південний беріг).
Плов — традиційний кримський плов відрізняється від азійського тим, що обов'язковим інгредієнтом є родзинки.
ДЗ:Створити опорний конспект. Висвітліть оригінальність татарської кухні.
Ур.5 Історія розвитку культури та традицій харчування караїмів. Історія розвитку культури та традицій харчування гагаузів.
Караїмська кухня - національна кухня караїмів (караїв) - одного з найдавніших народів, що проживає не території України. Традиції караїмської кухні сягають хозарського періоду (VІІІ-Х ст.). Ставлення караїмів до своєї національної кухні знайшло відображення в прислів'ї: «Їжу, яку не споживає мій батько, і я не споживаю» (караїмською: «Бабам ашам ашни мен де ашам»).
Рецепти караїмських страв типові для скотарів-кочівників та землеробів. Вони передавалися від покоління до покоління і дійшли до наших днів. У караїмів приготуванням їжі завжди було в пошані. Існує навіть повір'я: якщо господиня буде часто готувати святкові страви і їх спробує багато людей, то це принесе їй щастя. Деякі з караїмських прізвищ пов'язані з кулінарією: Екмекчі (пекар), Пастак (кашовар) тощо.
Особливості караїмської кухні
Особливість караїмської кухні полягає у вживанні різних видів баранини та поєднанні їх з тістом. Традиції приготування деяких м'ясних страв треба шукати в кочовому побуті: сиру баранячу ногу прив'язували до сідла, на солнці та вітрі м'ясо в'ялилося, перетворюючись на какач. Баранячі ніжки и язички в'ялили на повітрі в затінку.
Відомі страви
Найбільш відома страва і кулінарна візитівка караїмів - караїмські пиріжки з м’ясом баранини (ет айакълакъ). У родинах караїмів використовуються різні рецепти цієї страви. Згідно з автентичним рецептом караїмських пиріжків для виготовлення листкового тіста використовується курдючний жир, а для начинки - рублене сире бараняче м’ясо. Характерні особливості караїмських пиріжків - хрусте тісто та соковита начинка. Існує навіть караїмська приказка: «Гарна господиня з тіста і м’яса спече пиріжок, а погана – з тіста зробить коржик, а м’ясо підсмажить» (караїмською: «Хатининъ онъмази унни комеч, етни кебаб етер»). У багатих сім’ях начинку для пиріжків робили тільки з м’яса, у бідних – до м'яса додавали картоплю
До холодних закусок караїмської кухні відноситься - язма - холодний суп на кефірі, в які додають тертий огірок, дрібно шинковані зелену цибулю, кінзу, кріп, дрібно нарізаний часник. Язму подають до чебуреків, мантів або м'ясних страв.
На друге караїми пригощають начиненими м’ясним фаршем помідорами і перцем – «помадор вебюбер долма», а також «сарму» — виноградне листя, в яке загортають м’ясний фарш з рисом. Сарму їдять гарячою, обов’язково з катиком.
Солодощі
У караїмській кухні багато солодощів. Караїми завжди займалися бортництвом, тому в рецептах солодких страв багато меду. Волоські горіхи теж дуже популярні у караїмів - від варення із зелених горіхів до головної складової частини десертів.
- Кӱльче ― святкова випічка.
- Акъалва ― біла халва з цукру та горіхів. Яєчні білки збивають до густої піни, з цукру готувають сироп, додавають трохи лимонної кислоти і варять в мідному тазу, постійно помішуючи. Опісля всипають смажені горіхи чи абрикосові кісточки. Зварену халву розкатують невеликими коржами або ріжуть на шматочки і завертають у пергаментний папір.
- Хамур-долма («вушка») ― вироби з тіста й фаршу. Повинні бути маленькими, акуратно зліпленими, обов’язково з невеликою дірочкою, через яку у вушка надходить бульйон, щоб начинка швидше варилася й стала соковитішою. Начинка зазвичай готується з молодої жирної баранини. Із баранячих кісточок вариться бульйон, у якій додається томатна паста або свіжі помідори. Ідяться вушка завжди гарячими, з катиком – кислим молоком, виробленим особливим способом. Хамурдолма є настільки важливою й улюбленою стравою, що раніше, коли сватали караїмську наречену, вона повинні була показати своє вміння її готувати. Вушки ліпилися маленькими, завбільшки з наперсток.
- Къаймакъ ― солодка страва з молочної пінки та трояндового варення.
Гагаузька кухня (також ґаґаузька кухня) має багато спільного з кухнями інших народів балканського регіону. Різноманітності страв на столі сприяє м'який клімат регіону, сільське коріння багатьох гагаузів, а також любов до довгих і рясних застіль. У гагаузькій кухні багато страв з молока, всіх видів м'яса і сиру. Важливе місце в харчуванні займають борошняні вироби, особливо пироги, в тому числі і листковий з бринзою. До національних страв належать «гьозлеме», «кивирма» (листковий пиріг з сиром), «суанни», «саарма», гагаузькі соління — «туршу». Широко використовуються помідори та перці, з яких виготовляють гострий соус. Гагаузи сповідують православ'я, тому в їхній кухні своє місце займають страви зі свинини і вино. Наприклад, червоне вино подається практично до всіх страв. Гагаузький плов готується з булгуру (пшенична крупа грубого помелу).
Список основних страв
- «Фасюля» — загальна назва страв з квасолі.
- «Мамалига» — кукурудзяна каша з бринзою різної густини і щільності.
- «Кивирма» — солоний пиріг з бринзою, звичайна страва вихідного дня.
- «Чорба» — курячий суп з помідорами і оцетом.
- «Гьозлеме» — пиріжки з бринзою, випікають із залишків дріжджового тіста після закладки в піч основної маси домашнього хліба
- «Пача» — холодець з домашньої птиці (курки або качки).
- «Сарма» — голубці з виноградним листям, приправлені сметаною.
- «Кабакли» — десертна страва, яка представляє собою гарбузові рулети.
- «Каурма» — святкова страва з баранини до весілля, народження дитини тощо.
- «Долма бібер» — квашений перець, фарширований рисом.
- «Туршу» — гагаузькі соління. До них належать квашені овочі (білокачанна капуста, помідори, огірки), що як гарніри й закуски незмінно з'являються на столі у великій кількості. До солінь делікатесного типу належать квашені кавуни і яблука.
- «Манджа» — печеня з помідорами.
- «Гатлама» - гата у Вірменії, кята в Азербайджані.
ДЗ:Створити опорний конспект. Висвітліть оригінальність караїмської кухні.
Особливості білоруської кухні
У селянській кухні завжди були досить помітні місцеві розходження. Так, кухня селян Вітебщини і Могилівщини відрізняється від кухні західних білорусів Гродненського краю, а обидві вони, у свою чергу, відрізняються від кухні поліщуків — жителів менш порушеного чужими впливами білоруського Полісся.
Основою сучасної білоруської кухні стала кухня селян східних і західних областей, до якої увійшли страви найбільш розповсюджені на території Білорусі. У ній є такі страви, що не зустрічаються у сусідніх народів, хоча принципи приготування окремих з них зовсім не далекі ні росіянам, ні українцям, ні полякам, ні литовцям.
Старовинній білоруській кухні притаманні соління м'яса домашніх тварин і птахів (гусей), приготування з них солонини і полотків, а також вживання субпродуктів, особливо страв зі шлунка, вимені у розвареному вигляді. Розвареність і безформність страви визнавалися ідеалом в старовинній білоруській кухні, що зумовлювало одночасне закладання усіх складових у посуд (горщик, чавунок) і залиття їх водою майже до верху. При цьому спливанню рідини запобігали тим, що вогонь для підігрівання, поступово зменшували, а не збільшували. Таким чином страва уварювалася дуже повільно, іноді протягом цілої доби. Оскільки подібний тепловий режим можна отримати тільки в печі, в сучасній білоруській кухні, в якій використовують нові джерела нагрівання зі зростаючою, а не падаючою температурою, зникли деякі традиційні в минулому страви, зокрема, загущені супи із заколотом. Необхідність у них відпала ще й тому, що тепер є можливість готувати одночасно перші і другі страви, не вдаючись до штучного загущення супів важкими борошняними наповнювачами. Але згадати про такі густі супи необхідно, бо давня традиція готувати одну загальну страву, що мала якості і першого, і другого одночасно, наклала відбиток на кулінарні прийоми і кулінарну термінологію білорусів, що збереглися досі.
Зокрема, міцно закріпився розподіл продуктів на групи залежно від ролі, яку вони відіграють в стравах. Це — «приварки», «закраси», «заколоти», «вологи» і «присмаки». Ці п'ять груп продуктів, виключаючи хіба що в деяких випадках заколоти, і до сьогодні полягають в основу перших і більшості других страв білоруської кухні. «Приварки» — це основні продукти, що становлять основу страви за кількістю, за своєю вирішальною роллю в ній, вони часто давали назву усій страві. «Закраси» — продукти, що прикрашали страву, додавали їй основний смак і поживність. «Заколот» — продукт, що служить для загущення страви. Незначна добавка «присмаків» додає аромату, відтіняє смак страви, робить її привабливішою і своєрідною. З овочів для білоруської кухні найхарактерніші капуста, горох, морква і, звичайно, картопля — останній належить особливе місце.
У меню кожної білоруської домогосподарки чимало страв з картоплі, кожна з яких несхожа на іншу. Ці страви складають неодмінну частину національного білоруського столу. А все пояснюються тим, що природні умови Білорусі сприяють виведенню і розвитку крохмалистих і смачних сортів картоплі. З неї внаслідок різного дозування рідини (додавання її або, навпаки, відцідження), додавання жирів і різноманітних «присмаків» виходить понад два десятки різних на смак страв.
Характерним є й те, що в білоруській кухні часто використовуються різні види «чорного борошна» — вівсяного, житнього, ячмінного, гречаного і горохового, причому для приготування хліба в Білорусі завжди бралася житнє борошно, а для всіх інших борошняних виробів — вівсяне. Іншою особливістю використання борошна є вельми часте змішування різних видів, підмішування до якого-небудь основного виду борошна (житнього, вівсяного) — ячмінного, гречаного або пшеничного чи горохового.
Природно-географічні умови Білорусі сприяли широкому використанню у приготуванні страв таких продуктів, як гриби, лісові ягоди і трави (яглиця, щавель), яблука, груші, річкова риба, раки, молоко, сир, сметана.
Гриби в білоруській кухні тільки відварюють і тушкують. Страв зі смажених грибів білоруська кухня не знає (так само, як не знала вона до початку XX століття маринування й соління грибів). Взагалі гриби не вживають як самостійну страву, а завжди використовують як «закраси», що додають смаку основній страві. Тому білоруські господині використовують не тільки й не стільки самі гриби, скільки грибний порошок, який засипають і в юшку, і в тушковані овочі або м'ясо. Так само не смажать і рибу: її або запікають цілою з лускою, або сушать особливим чином (після легкого обсмажування), або використовують як начинку, додаючи в галушки, галки.
Суто молочних страв у білоруській кухні немає, але похідні молока (сир, сметана, сироватка, масло) використовують як обов'язкові добавки — «забілки», «закраси» і «вологи» — у багатьох стравах, до складу яких входять борошно, картопля, овочі або гриби.
Лісові ягоди, груші, яблука не поєднують між собою. Страви з них — кулаги, киселі, кваси, пюре, запіканки — готують тільки з одного виду ягід або фруктів.
Вживання і приготування м'яса в білоруській кухні також має ряд особливостей. Наявність у раціоні свинячого сала і свинини ріднить білоруську кухню з українською. Однак сало в Білорусі їдять майже винятково взимку, слабо посоленим, обов'язково зі шкіркою. Їдять його вприкуску з картоплею, тоді воно замінює м'ясо.
Як жир для приготування більшості страв крім сала, навіть частіше за нього, використовують сметану, топлене масло і рослинні олії — раніше конопляну, а тепер соняшникову. Свинина як м'ясо йде переважно на приготування домашніх ковбас і вяндлини — слабокопченої шинки або корейки. Нежирну свинину, а також баранину запікають великими шматками (зазвичай всю задню частину) — отримуючи національну білоруську страву п'ячисти. З домашньої птиці білоруси віддають перевагу гускам, також в запеченому вигляді.
Улюблені кулінарні способи теплової обробки в Білорусі: запікання, відварювання, томлення, тушкування. Існує два способи попередньої обробки продуктів: використання великих, цілих шматків, як, наприклад, запікання цілої ноги (окорока), цілого шлунка, цілого гусака, цілої рибини, і навпаки, подрібнення, розтирання продукту, перетворення його ще до теплової обробки на рубану масу, фарш, пюре, порошок, незалежно від того м'ясо це, овочі або гриби. Перший спосіб походить з давніх-давен, другий притаманний пізнішим часам, він запозичений з польської кухні, але отримав найбільший розвиток. Використання фаршо- і пюреподібних мас з якогось одного продукту — м'яса, риби, картоплі, і особливо з поєднань основного продукту з невеликими домішками деяких інших, дало в білоруській кухні більшість картопляних страв (деруни, цибрики, гульбишники), м'ясних (фляки, моканина, вантробки, ковбаси), а також цілий ряд комбінованих (галушки, галки, зрази). Нарівні з подрібненням в білоруській кухні прийнято також розварення наїдків, для чого застосовують тривале варіння, розпарення і томлення продуктів, які зрештою повинні утворити густу кашоподібну страву. Відомий також спосіб штучного загущення страви, коли до неї додають борошно, крохмаль — так звані заколоти.
Традиційну для білоруської кухні напіврідку-напівгусту консистенцію мають не тільки овочеві страви, але й ті, що вважаються переважно м'ясними, наприклад бігос, і особливо популярні досі численні види моканини, а також такі напівсолодкі страви, як солодуха і кулаги, що являють собою суміш борошна і солодкого (ягід, меду).
Головне в традиційних національних білоруських стравах — не особливий склад продуктів, а їхня обробка. А ще — використання якогось дуже простого, рядового і до того ж одного-єдиного продукту, наприклад, вівса, житнього борошна, картоплі, підданого досить складній, завжди тривалій і часто комбінованій холодній та тепловій обробці. Класичним прикладом цього може служити вівсяний кисіль — страва, що готується з одного компонента — вівсяного зерна, але в результаті понад десятка операцій протягом трьох діб.
Що стосується смакових якостей білоруської кухні, то вони досить високі, особливо якщо страви вживати щойно приготованими, гарячими, а не захололими чи розігрітими.
Необхідно додати, що картоплю використовують переважно тертою. Цілою картоплю вживають або відвареною «в мундирі» (білоруською вона називається «солоники», бо їдять густо посипаючи сіллю), або тушкованою. Страви з тушкованої картоплі називають «тушанкою» або «смажениками».
Візитівкою Білорусі є деруни. Кажуть, хто не куштував дерунів, той не був в Білорусі.
Серед кулінарів усього світу чомусь побутує думка, що молдавська кухня - то щось несуттєве серед настільки різноманітних кулінарних традицій інших країн. Молдавська кухня навіть серед інших європейських кухонь займає положення Попелюшки при сестрах, її просто не помічають. Але це дійсно відбувається даремно. Насправді національна кухня Молдавії - це джерело шикарних рецептів, які до того ж вельми недорогі в приготуванні.
Витоки молдавської кухні
Молдавія придбала остаточну незалежність і стала самостійною державою зовсім недавно. Саме тому говорити про національну кухню, в прямому значенні цього слова, ми все ж не можемо. Молдавська кухня дуже вдало поєднує в собі традиції тих народів, у складі яких вона перебувала за всю історію свого існування.
Саме тому ми легко знайдемо в молдавській кухні страви з України, Білорусії, Словаччини, Німеччини, Греції або Росії. Зрозуміло, називатися вони будуть інакше. Але суть їх від того не зміниться. Те стосується кухні Румунії та Молдові, то тут досить складно визначити, яка країна спочатку стала готувати ту чи іншу страву. Тим не менш, історії та культури цих країн дуже тісно пов'язані в своєму історичному розвитку.
Не варто завчасно думати, то раз молдавська кухня брала рецепти з інших кулінарні традицій, то і вивчати її не має сенсу. То зовсім не так. Мешканці, не національні рецепти можна знайти навіть в національній кухні Японії. яка взагалі була повністю закрита до початку двадцятого століття.
Що вже говорити про Молдавії, яка постійно перебувала під чиєюсь владою. Адже країна дійсно приваблювала завойовників, як шматок пирога посеред Європи. Дуже вже вдало вона розташована і занадто родючі землі дісталися тій державі. Тому охочих підкорити Молдавію було з надлишком. Молдавія довго була під ярмом Туреччини. Потім ще довше пробула у владі Росії і Радянського Союзу. Не дивно, що традиції приготування продуктів сильно перемішалися.
Якщо звернути увагу на те, як молдавани обробляють продукти, то згадаються одночасно грецька, російська і українська традиції приготування їжі. Треба віддати належне молдавським кухарям - вони не перейняли жоден рецепт повністю, всюди проявили свою творчу фантазію і зробили шедеври з часом досить примітивних страв.
Страви молдовської кухні: оригінальність і фантазія
На прикладі кукурудзи можна побачити, як з простого в принципі злаку можна приготувати безліч оригінальних і смачних страв. Історія кукурудзи, як нам усім відомо, йде ще з Америки. Привіз цей злак в Європу сам Христофор Колумб. З тих пір кукурудза гордо крокує по Старому Світу і набуває все нових шанувальників. Ось і в особі молдаван і їх кухарів кукурудза знайшла вдячних шанувальників, які піднесли її на небувалу досі висоту і цінують навіть вище зернових культур, з яких виробляють хліб.
Мамалига - візитка молдавської кухні
Візитка Молдавії поряд з визначними пам'ятками - це мамалига. Її пропонують спробувати абсолютно всім туристам, які відвідують Молдавію. І не важливо, приїхали ви відпочити або відвідати бізнес-семінар. Мамалигою вас все одно нагодують. Багато кухарі вважають, що «мамою» мамалиги стала палента, яку здавна готували в Італії. Але прямих доказів запозичення не існує, тому невідомо, де почали готувати кукурудзяні коржі раніше.
Мамалигу прийнято їсти руками. Ніхто не ріже її ножем. Така культурна норма тут не дотримується абсолютно! Мамалигу, як правило, відривають від цілого шматка і маку в розтоплений сир або масло. Тут варто згадати про загальноєвропейську традиції готувати фондю. Знову ж незрозуміло, хто привніс в скарбничку світової кулінарії таку тенденцію.
Якщо занадто простим здався вам спосіб, згідно з яким їдять мамалигу, то спробуйте приготувати з неї що-небудь інше. Наприклад, запекти між двох коржів бринзу з зеленню, або згасити шматочки мамалиги з квашеною капустою. Мамалига - найвідоміше блюдо молдавської кухні. Раніше вона дійсно заміняла хліб в не дуже багатих молдавських сім'ях. Зараз же справи йдуть трохи інакше.
Пироги і солодощі на будь-який смак
Випікання пирогів зі звичайної пшеничної муки без домішок кукурудзяної - це давня і усталена в Молдавії традиція. Будь-яка господиня скаже вам, що у неї є свій фірмовий рецепт пирога, яким вона може вас порадувати. І вона не збреше, тому що пироги в Молдавії готують дійсно на будь-який смак!
Плацинди і вертухая - так називають різні види виготовлення пирогів в Молдавії. Зрозуміло за назвами, що відмінність пирогів в їх формі. Плацинди - це плоский пиріг. Такі пироги характерні для кухні Росії, наприклад, вертухая, як зовсім не складно здогадатися, це пиріг, тісто для якого згортають трубочкою і в такому вигляді запікають. Тісто для таких пирогів роблять солоне або прісне. Здобне не використовують. Напевно, так сталося тому, що в традиції Молдавії не було чаювань з солодкими пирогами, як, наприклад, в традиціях Англії. Такі пироги роблять з абсолютно будь-якою начинкою. Підходить і козячий сир, і цибулю, і зелень, і варені яйця, і капуста. До речі, пиріжки з капустою, які молдавани, між іншим, перейняли у росіян, називаються там верзере.
Говорячи про солодкі страви, які готують в Молдавії, ми ніяк не згадаємо про європейську традиції, зате про східних солодощах забути буде складно. Тому-то саме туди ведуть коріння всього солодкого, що готують молдавські кухаря. Масляне і листкове тісто - це фаворити серед солодощів. Зацукровані фрукти також вельми популярні. Такі східні солодощі, як нуга, зефір, фруктовий мармелад вельми популярні в Молдавії.
Є у кондитерів тієї країни і свої нововведення і винаходи. Так, наприклад, бісквітне, та й будь-яке інше тісто прийнято просочувати виноградним вином, якого там якраз в достатку. Крім того, часто можна побачити, що замість того, щоб варити солодощі в меду, як це прийнято на Сході, кухарі Молдавії варять їх в густому виноградному соку, який залишається після того, як зробили відмінне вино.
М'ясні та овочеві страви
Молдавія - це країна, яка славиться своїми полями і виноградниками, але ось пасовищ там замало. Саме тому молдавська кухня не може похвалитися великою кількістю м'ясних страв, яким, наприклад, вельми багата Німеччина. Саме через відсутність великої кількості страв з м'ясом і наявності величезної кількості страв з овочів і фруктів на основі молдавської кухні створюється безліч дієт. Клітковина, якої багаті продукти молдавської кухні, дуже корисна для нашого організму. До речі, жителі тієї країни рідше інших країн Європи страждають на хвороби шлунково-кишкового тракту.
Овочі в Молдавії зводять в культ. З них роблять самостійні страви, застосовують їх як гарнір до основних. Овочі смажать, варять, запікають, роблять з них рагу, маринують, квасять і солять. Їх готують шматочками і цілком. Найчастіше на столі молдаван можна зустріти гострий і солодкий болгарський перець, гарбуз, цибуля, томати. Великою популярністю користуються бобові. З них, до речі, готують не тільки і не стільки супи, як прийнято в Росії. З бобових виготовляють пюре і подають його до столу з пережарку з лука і масла.
Вас, можливо, здивує той факт, що за смаком овочі, приготовані молдавськими кухарями, не надто відрізняються один від одного. Навіть якщо ви їсте томати і гарбуз в окремих стравах, вони спокійно можуть бути схожі. Вся справа в соусах, які вживаються при приготуванні різних страв. Соуси, як правило, гострі і тому практично забивають основний власний аромат овочів.
Крім гострих соусів часто в якості приправи застосовується козячий солоний сир, бринза і вино. При приготуванні соусів молдавські кухаря кидають в них практично все трави, які тільки можуть знайти в своїй країні! Соуси, як правило, готуються на основі жирної домашньої сметани. Тут так прийнято. Достеменно відомо, що багато соусів, які прийнято додавати до молдавських страв - вихідці з кухонь Європи, але вони настільки зазнали змін в Молдавії, що їх просто не впізнати!
Ми вже говорили про те, що м'ясо в молдавській кухні не в пошані і швидше використовується як гарнір до овочевих страв, які складають базову основу кухні. Якщо м'ясо і готують, то, як правило, м'ясо це дієтичне. Наприклад, молдавани частенько готують страви з курки або ягняти. У цій країні немає заборони на будь-яку їжу з релігійних або яким-небудь ще міркувань. Просто непопулярно їсти м'ясо. Причин немає.
Але ми будемо неправі, сказавши, що м'ясо повністю відсутня в раціоні молдаван. Все ж є у них страви з м'яса, які користуються популярністю і готуються по великих святах. Наприклад, маринована свинина, смажена на вогнищі, вважається традиційним молдавським стравою. Запечена свинячий окіст в спеціях і всюдисущих овочах - також в традиціях кухні цієї країни. Цікава особливість поєднувати різні соуси з різними м'ясом - це вигадка молдаван. Наприклад, кислі соуси подають до жирних сортах м'яса, щоб жир не був так помітний. І навпаки, гострі і жирні соуси завжди будуть подавати з м'ясом дієтичним.
Супи, які готують в Молдавії, одночасно схожі на російські, українські та кавказькі перші страви. У них використовується багато овочів, часом і бульйон теж овочевий. Також велика кількість приправ і спецій часто робить супи гострими, що як раз і зближує їх з традиціями кавказький кухні. Супи подаються з незмінною мамалигою або смаженими овочами.
Напої і молдавські вина
Вище ми розповідали про те, що в Молдавії немає традиції вечірнього чаювання, та й сам чай там поважають не особливо, як втім, і кава. Ці культури в Молдові не прижилися. Зрозуміло, якщо ви приїжджаєте до країни як турист, то в місцевому кафе для вас зварять чашку ароматної кави, але п'ють його тільки туристи, місцеві жителі віддають перевагу іншим напоям.
На території Молдавії величезна кількість плодових дерев. Саме тому компоти займають у вживанні перше місце, іноді поступаючись морсам і киселів.
Зрозуміло, найпопулярнішим напоєм в Молдавії вважається червоне вино.
Виноградники з'явилися ще до заснування самої держави на території, на якій воно зараз розташоване. З тих самих незапам'ятних часів назва країни чітко асоціюється у світової спільноти з високоякісними та смачними винами.
Вина представлені в такому різноманітті сортів, що ми маємо можливість вибрати чи не до кожної страви свій особливий сорт вина. Напівсолодкі, солодкі і сухі вина представлені у величезній кількості і в якості експорту приносять цій країні щорічно чималий дохід.
Ми можемо помітити, що ближче до сучасності молдавська кухня трохи видозмінилася. Наприклад, з'явилося більше страв з м'яса і стало менше чисто овочевих страв. Крім того, в традиції країни увійшло приготування бісквітних тортів і пирогів, які були більш характерні для західної Європи, ніж для Молдавії.
ДЗ: Перелічіть компоненти молдавської “чорби”.
Коментарі
Дописати коментар